"451 градус по Фаренгейту". Історія створення.

"451 градус по Фаренгейту". Історія створення.

Рей Бредбері обожнював кінематограф. Ця любов почалася ще в дитинстві, коли він, тінейджер з Лос-Анджелеса, весь вільний час і всі кишенькові гроші залишав у кінотеатрі. Кажуть, що примудрявся дивитися по 12 фільмів на тиждень! Сьогодні перед кіно крутять трейлери, а в ті часи пускали кінохроніку. Сидячи в напівтемряві кінотеатру, Бредбері побачив історичні кадри, на яких люди, одягнені у військову форму зі свастикою, кидали у вогонь книги. Через багато років в одній з передмов до самого знаменитого свого роману Бредбері напише: «Коли Гітлер спалював книгу, я гостро відчував, вибачте мені, будь ласка, ніби він вбивав людину... Втім, в кінцевому підсумку історії, люди та книги – однієї плоті».

Але ж, якщо і було в світі щось, що могло втішити та порадувати підлітка більше, ніж кіно, то це – література! В коледжі він не вчився та вважав, що «замість коледжу закінчив бібліотеку». До двадцяти років Бредбері вже був письменником. Одержимий творчістю, він створював до 52 оповідань на рік. Якісь були вдалими, якісь ні, але проба пера дала свої результати: по-перше, зовсім скоро він почав заробляти як літератор. А по-друге, до кінця сорокових написав пул оповідань, які сам назвав «п’ятьма хлопавками». З них, цих «хлопавок», ( «Вогнище», «Променистий Фенікс», «Вигнанці», «Ешер II», «Пішохід») і народився «451 градус за Фаренгейтом». У своїх текстах Бредбері обговорював цензуру, загрозу, що нависла над культурою та мистецтвом, людську совість і, звичайно, знищення книг.

На той момент Рей вже зустрів кохання всього свого життя – Меггі – та переїхав з нею в будинок на Кларксон-роуд, коли раптово йому в голову прийшла ідея історії про «пожежних», що спалюють всі знайдені книги. Працювати в новому будинку поки було неможливо – йшов ремонт. Зовсім випадково, тиняючись по залах лос-анджелеської бібліотеки, Бредбері натрапив на кімнату з друкарськими машинками, які можна було орендувати за 10 центів на годину. Саме в цій кімнаті, що пахла чорнилом і була наповнена стукотом клавіш, за 49 годин з’явилося на світ оповідання «Далеко за північ», перейменоване пізніше в «Пожежного».

Ще чотири роки Бредбері знадобилося на те, щоб перелопатити весь текст, опрацювати героїв, додати символізму, розвинути деякі сюжетні гілки та довести до розуму першу чернетку майбутньої класики наукової фантастики. На той час у них з Меггі вже народилися доньки, тому працювати й надалі доводилося в бібліотеці.

Сам Бредбері так описував процес:

«День за днем я атакував орендовану друкарську машинку, пропихуючи монетки. Вистрибував з-за столу, як божевільний шимпанзе, мчав вгору по сходах, щоб нагребти ще десятицентовиків, бігав уздовж полиць, витягуючи книги, переглядаючи сторінки та вдихаючи найдрібнішу пудру в світі – книжковий пил, тим самим заробляючи собі алергію на книги. Потім нісся назад вниз, попеліючи від любові, тому що знайшов ще пару цитат, які можна увіткнути чи ввернути в мій квітучий міф».

У 1953 році Бредбері був готовий до того, щоб показати рукопис видавцеві, проте у нього все ще не було вірної, тієї, що бере за душу, назви. І тут йому в голову прийшла воістину блискуча ідея!

«Я подумав, що міг би використовувати в якості назви температуру, при якій папір спалахує.. Пробував зв’язатися з кафедрами хімії декількох університетів, але не знайшов нікого, хто б міг назвати мені точну температуру. Я звернувся до декількох професорів-фізиків. Безрезультатно. Потім я ляснув себе по лобі та пробурмотів: «Дурень! Потрібно було відразу дзвонити пожежникам!».


Пізніше письменник зі сміхом зізнавався, що навіть не подумав перевірити інформацію, так йому сподобалася нова назва книги.

19 жовтня 1953 року «451 градус за Фаренгейтом» побачив світ і відразу здобув любов читачів і критиків. Незважаючи на те, що «Марсіанські хроніки» на той час вже були опубліковані, «451 градус» став першим реальним успіхом письменника, який забезпечив йому славу видатного фантаста. За декілька наступних десятиліть роман перетворився на одну з найбільш продаваних книг автора та швидко увійшов до шкільної програми. Його декілька разів екранізували й адаптували для театральних постановок.

І останній цікавий акорд в долі роману: книга, що викриває цензуру та тоталітарне мислення, сама піддалася цензурі, причому найбільш віроломним чином. Без відома автора видавництво випустило адаптовану версію роману, в якій були підчищені 75 абзаців. Зникли лайливі слова «damn» і «hell», пропало слово «аборт», в одній зі сцен «п’яний» перетворився на «хворого». Тринадцять років Бредбері не знав про «полегшені» версії власної книги, та й читачі ні про що не здогадувалися – цензура не була відзначена примітками чи виносками.

Втім, цей випадок лише доводить приголомшливу прозорливість Бредбері, який, хоч і вважав свої твори фантастикою, здається, не дуже вірив у гуманізм і гармонію майбутнього. Так що, сьогодні закликаємо перечитати великий роман «451 градус за Фаренгейтом» і знову замислитися над словами: «Є злочини гірші, ніж спалювати книги. Наприклад – не читати їх».

Залиште свій коментар

Будь ласка авторизируйтесь або створіть обліковий запис перед тим як залишити свій коментар